покинути його, але довести до пуття. Від'їжджаючи з Тарнова, він забрав і його з собою й помістив його в Кракові у патрів єзуїтів, заплативши досить значну суму за його виховання. Тут і розстався Шимек зі своїм добродієм назавсігди.
Нове життя розвернулося тепер перед ним, з подобою манастирської строгости, але далеке від неї на ділі, з подобою серйозної наукової праці, але знов таки далеке від неї. Чим далі, він показувався здібнішим учеником. Пам'ять у нього була на прочуд, натура м'яка й податлива, наклінна до чутливости, до ентузіязму, але зате мало здібна до критики. Єзуїти вчасно почали його вважати своїм, а коли по скінченню філософії він і справді виявив охоту вступити до закону, вони післали його до Риму, де мав одержати остаточну, фахову освіту в конгрегації de propaganda fide[1].
Від того часу минуло дванадцять літ. Колишній Шимек зовсім переродився, скинув «старого Адама» і, перебувши многі й утяжливі проби в єзуїтськім законі, перейшовши потім довгу й не менше утяжливу науку в конгрегації пропаганди, був прийнятий до закону імени Ісуса під іменем Ґавдентія. Ще кілька літ минуло, проведених в практиці сповідника, аж ось вкінці настав той час і та нагода, коли вищі церковні власті глянули на патра Ґавдентія й побачили в нім знаряд добрий для віддання значної й важної послуги католицькій церкві.
- ↑ Товариство поширення віри.
