Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/170

Цю сторінку схвалено

тямить… Мов крізь сон, лишень мерещиться йому, що й він занедужав, і в гарячці чи на ділі бачив повну хату людей, між котрими два були з блискучими шоломами на головах, з когутовим[1] блискучим пір'ям на шоломах і з стрільбами та блискучими вістрями на плечах. Вони дуже чогось кричали, так що батько й мати дуже тряслися; інші люди лазили по всіх закутках і збирали кісточки, потім пов'язали шнурами батька й матір, поклали на сани й повезли кудись. Заплаканих дітей також забрали, пообвивали кожухами й повезли… Патер Ґавдентій пригадує собі широку снігову площу і ледом покриту ріку, і високі кам'яні будинки, і якихось вусатих панів, котрі його про щось питалися й котрих він дуже боявся… Але що це все значило — він не знав. Швидко й ті пестрі маячення щезли, ніч усе покрила, — він попав у тяжку недугу.

На тім скінчилася перша доба його дитинства — життя під батьківською стріхою. Ані батька, ані матері, ані жадного з недорізаних братів він ніколи вже більше в життю не бачив, і не чув навіть, що з ними сталося. Вони так і потонули в темних хвилях того темного часу.

III.

Отямився він школярем, на удержанню тарнівської капітули[2]. Жив він у «бі-

  1. Когут — півень. Австрійські жандарми носили на шоломах китиці з пір'я півня.
  2. Капітула — окружне церковне управління.