Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/147

Цю сторінку схвалено

— А, так! Спасибі, пане надворний совітнику.

— Лайдаки ті газетярі! — буркотів його ексцеленція, повен обурення, відходячи від телефону. — Тут обіцяє мені зовсім недвозначно, що поверне оглоблі, і я вже промовив за ним своє слово, а тепер, бестія, пише конфісковані статті! Це підлота! Мушу про це поговорити серйозно з паном із великою бородою.

Тим часом пан директор поліції все ще був при телефоні.

Дзінь-дзілінь!

— Прошу сполучити мене з державною прокураторією.

Дзінь-дзілінь!

— Чи пан прокуратор при телефоні?

— Так. З ким маю честь?

— Я директор поліції.

— Ах, добрий день, пане надворний совітнику! Чим можу служити?

— Чи сьогоднішнє число «Сінника Польського» сконфісковане?

— Ні. Я нічого не знайшов у ньому.

— Але ж там мусить бути щось. Його ексцеленція сердився дуже. Я післав уже мойого комісара, щоб доконав конфіскацій. Тож прошу пана прокуратора прочитати число ще раз. Його ексцеленція бажає виразно, щоб це число було сконфісковане.

— А, так! Пошукаю. Покірний слуга.

— До побачення.

* * *

Пан прокуратор при телефоні обіллявся таким густим рум'янцем, яким певно не обіллявся був навіть тоді, коли батько