моя історія тобі й придасться де-на-що. Причинок до пізнання людей, любчику, але то такий, які тільки ми, політичні урядники, можемо призбирувати. А при тім, причинок до історії людської злоби! Клясичний, побачиш сам! Але що це ми балакаємо на вулиці на такім лютім морозі? Ось ходи зо мною на хвилину. У Войцеховського[1] сьогодні флячки, моя пасія! Знаєш, я тоді пустив тебе від себе голодного, то хочу сьогодні зреванжуватися. Ходи! При склянці пива якось наручніше оповідати.
Швидко потім ми сиділи в теплій, хоч тісній, голій і досить темній сепаратці[2], заїдаючи тепле снідання й попиваючи баварське пиво. Пан староста проявляв прегарний апетит і, заживши дві тарілки флячків, розпочав своє оповідання.
— Що то я хотів казати тобі, любчику! Ага, вибори до сойму, будь вони Богом прокляті! Не можеш думкою здумати, що це за закрутенина для нашого брата, політичного урядника! А яка одвічальність! У мене аж мурашки бігають поза плечима, коли подумаю про це. А додай іще інтриги, підшепти з найрізніших боків, підозрівання й зажалення. Багно, кажу тобі! А над усім тим мусить староста уноситися, як Дух Господень над водами. І коби то йому хоч із верху влекшувано його завдання! Та де тобі! Їм там досить