записаний і по канцелярійному зложений аркуш паперу, який і подав пану старості з глибоким поклоном.
Гострий пан перебіг по папері своїм орлиним оком, зложив його, як належиться, і мовив:
— Добре. Можеш іти.
І селянин, описавши зігненою в каблук верхньою частю свого тіла поземе[1] півколесо, вийшов за двері.
— Бачиш, мій любий, отаку школу я прохожу з цим хлопством, — озвався до мене пан староста з видом правдивого тріумфатора. — Так треба поводитися з цим народом. Знаю, ти зараз почнеш загороджувати мені дорогу своїми принципами, але я кажу тобі: все те дурниці. Життя — практичний учитель, а становище старости не менше трудне, не менше одвічальне, як становище коменданта в війні. Спокій і порядок — ось що мусить бути вдержане за всяку ціну.
— А я думав, що при тім повинні шануватися й закони, завважив я.
— Е, що там закони! — вирвалося з уст пану старості. Та зараз потім він скорчив лице, як чоловік, що розкусує зернята перцю, і мовив:
— Ну, тта, розуміється! Закони! Але це ж те саме, що й я казав. Спокій і порядок! В тім висять закон і пророки. Бо що таке спокій і порядок? Щоб жандарми не мали нічого надзвичайного рапортувати мені, щоб я не мусив поночі та в слоту висилати їх на шпіонування,
- ↑ Поземий — горизонтальний.
