робив більше або менше мішане вражіння, ми дійшли до забудовань староства. Це був звичайний маломіський партеровий дім з широчезним подвір'ям, стайнею, стодолою і з криницею з журавлем на середині. Кури і качки проходжувалися по подвір'ю, а надутий, вічно сердитий і булькітливий індик, бачилось, панував над усіма і виглядав, мов символ цього цілого урядового місця.
В сінях стояло кільканадцять селян у дрантивих одежах, з шапками в руках. Шандар, що, очевидно, вернув із подібної місії, як і мій, стояв, опершися о дерев'яну галерею, поставивши сумирно свою «жінку», цебто свій карабін, обік себе. При моїм приході оба шандарі привіталися і пробуркотіли кілька незрозумілих для мене слів. Селяни розступилися в дві лаві і ми війшли до тісного, досить темного і брудного і зовсім порожнього передпокою. Тут шандар зняв із мене кайданки і крадькома поцілував обі мої руки в тих місцях, де від тиску заліза понабігали були сині обручки. Здається, навіть, що при тій нагоді він кулаками обтирав собі щось із очей, але може це так тільки мені видалося, бо вже в найближчій хвилині він стояв, випростувавшися як струна, і, відвернений від мене, обтріпав свій мундур, застукав розмірено три рази до дверей повітового «святая святих» і непокликаний війшов до середини.
Я лишився сам у передпокою. По звичайних двох годинах чекання шандар вернув і велів мені війти. Він війшов за мною, велів мені зупинитися близько порога
