А от погляди ти, як прийде до канцелярії пан дідич, пан державця або хоч би простий пан орендар, то його ніколи не заставляють чекати на дворі, але зараз просять сідати і поводяться з ним так чемненько, так делікатно!… Ну, таку саму рівність мали ми й перед 1848 роком!
— Але тоді були буки! — докинув мій приятель і знов мимовільно почухався в те місце, де його не свербіло.
— Правда твоя, — відповів я йому, — тоді були буки, а тепер повигадували дещо таке, що зовсім стане за буки. І ще може й з підсипкою. Ось послухай, що сказав один мій сусід до пана старости. Бачиш, мого сусіда, преспокійну собі людину, підкусило щось поїхати до Відня, — знаєш, із тою великою депутацією, що їздила до цісаря скаржитися на ті кривди, які терпів нарід від Баденього[1]. Ну, а потім знаєш… та депутація вислухала що вислухала у Відні, а як вернула до краю, то всіх бідних депутатів почали тягати на протоколи і карати. То й мого сусіда не минуло це добро: пан староста засудив його на 50 римських грошевої кари.
- ↑ гр. Казимір Бадені — з кінцем 80-х років був назначений намісником Галичини. Репрезентант ідеї, що «Україна і Польща то все одно». Представник польсько-шляхетського режиму в Галичині. Вславився антиукраїнською і антиселянською політикою в Галичині. Закриття читалень, фальшування виборів, арешти селян, незаконні вчинки судів, що кермувалися тайними обіжниками намісника, одним словом, гостра і брутальна боротьба з українським рухом в Галичині, — це були об'яви політики баденівського режиму. В Галичині довго пам'ятали часи Баденього; зазнав їх на собі і Франко.
