— Дайте йому шматок хліба! — сказав комісар Дюпо кельнерові. — Нехай їсть, поки підуть привести фіякра.
Один агент пішов шукати фіякра. Дощ перестав, чути було тоненький дзвінок біцикля, показалися знову екіпажі, в ліску почався знову рух елеґантного світу ген там по широких алеях, озолочених сонячним промінням.
А в'язень пожерливо кинувся на шматок хліба. Поки їв його з нестямним виглядом вдоволеного звіра, його очі зустрілися з поглядами присутніх гостей. В його сумних, кров'ю підбіглих очах заграли іскри; він здивувався, пізнавши П'єра і Ґійома. І вдивляючись в цього останнього, він виявляв, бачилось, прихильність вдячного пса, обіцянку, що буде мовчати непохитно. Він знову промовив, немов звертаючись до цього, на котрого вже не дивився, а також до інших, до товаришів, котрих тут не було зовсім:
— От дурниці бігти такечки!… Не знаю, пощо я біг… А, нехай буде кінець, я готов!
Остаточна розправа в процесі Сальва була визначена. Ґійом тільки з великим трудом дістав дві вступні картки. Коли точно в одинадцятій годині при відкриттю брами П'єр і Ґійом прибули на місце, їм видалося, що вже не доб'ються до середини. Всі хвіртки були позамикані, коридори позаставлювані бар'єрами, якийсь вітер тривоги віяв по відлюднім будинку, неначе влада боялася нападу анархістів з бомбами. І тут чути було ту темну, тривожну дрож, що оце вже три місяці трясла цілим Парижем. Обидва брати мусіли толкуватися при кожних дверях, при кожному бар'єрі, обсадженім військом, а коли вкінці добилися до залі розправ, там було вже повно, мов
