між порожніми бочками. Тут не було нікого, крім товстого кота, що зараз утік. Ледве він зарився в соломі, як почув шалапання нагінки; агенти і стражники, стративши його слід, погналися попри дворика, мишкуючи попри укріплення. Стук важких чобіт затих, настала глибока тиша. Він притис обидві руки до серця, щоб притишити його биття і попав у мертвецьке остовпіння, тільки великі сльози капали з його затулених повік.
П'єр і Ґійом, спочивши чверть годинки, подались далі на прохід, дійшли до озера, перейшли через перехрестя Каскад. Вони хотіли вже вертатися до Нейлі, обходячи другим берегом озера, коли вмить їх заскочила злива і змусила сховатися під грубими, ще голими гілляками каштану. А коли дощ пускався ще дужчий, вони побачили за групою дерев якийсь дворик, маленьку кав'ярню і реставрацію і побігли до неї, шукаючи захисту. Вони ввійшли до залі чи радше веранди під шкляним дахом; тут стояло кілька малих мармурових столиків, а зрештою не було нікого. В домі, бачилось, не було й живої душі, немов він тількищо прокидався з зимового сну; чути було ще задавнену вогкість, мов у пустці, яка задля браку гостей стоїть замкнена від листопада до березня. За двориком була стайня і шопа — покриті мохом прибудівки.
— Алеж тут, здається, все ще позамикано, — сказав Ґійом, входячи до цього мовчазливого домика.
П'єр сів коло одного малого столика.
— Все ж таки нам не заборонять перечекати поки промине хмара.
Аж ось показався кельнер. Він удавав із себе дуже зайнятого, никав щось по буфету і приніс обом братам по чарці шартрези. Майже цілу годину вони ждали, поки перестане дощ, розмовляючи півголосно. Аж ось показалися стражники і поліційні агенти і почали нишпорити довкола реставрації. Певно зміркувавши, що згубили слід, вони вернулися сюди в тім переконанню, що той чоловік, перебігаючи, мусів заховатися десь у цьому дворику. І вони зручно обступили його з усякою обере-
