ставали дибки, люди бігали сюди й туди, мов божевільні. Поліційні агенти позбігалися, і купа народу привалила й заткала вже вхід до вулиці Ґодо де Моруа, що виглядала чорна, як челюсті безодні, бо світло скрізь погасло. В ту пору на бульварі рознощик "Голосу народу" надсаджувався, викликаючи новий скандал з африканськими залізницями, з 32 підкупленими членами парляменту й сенату, ворожачи близький упадок міністерства. Вкінці П'єр спинив одного фіякра і почув, як один з прохожих, біжучи, сказав до другого:
— Міністерство! Еге! Ця бомба підіпре його наново.
Обидва брати сіли на фіякра й поїхали. Над розбурханим Парижем залягла чорна ніч, немилосердна ніч, в якій зорі тонули серед мороку злочинів і заїлости, що носилися над дахами. І з страшним лускотом крил, який чули колись Содом і Гомора, роздавався з усіх боків темного обрію один великий окрик: Де ж та правда?
