побіч неї, покришка відскочила, а з коробки вилетів дамський капелюх, рожевий, дуже делікатний капелюшок, що лишився зовсім непорушеним у своїй квітчастій оздобі.
Ґійом якимсь чудом був живий і вже стояв на ногах. Тільки з його лівої руки текла кров; уламки бомби зламали йому один щиколоток. Його вуса були обсмалені, і вибух, збивши його з ніг, так струснув і потовк його, що він трясся всім тілом мов від великого морозу. Та проте він пізнав свого брата і навіть не здивувався, бачучи його тут, як це буває при великих нещастях, де невияснене робиться зісланим від Бога. Брат цей, віддавна страчений з виду, був тут зовсім природньо, бо йому треба було бути тут. І він зараз крикнув до нього в божевільній дрожі, що трясла ним:
— Веди мене відси, веди мене відси!… До себе! До Нейлі. Ой, веди мене відси!
А потім, замість усякого вияснення, він почав говорити про Сальва:
— Я так і думав, що він украв у мене один патрон… На щастя один-однісінький, а то б цілий квартал вилетів би у повітря. Ах, нещасний! Я не міг прибути в пору, щоб притоптати ногою люнта.
З повною ясністю, яку дає часом небезпека, П'єр, не говорячи нічого, не тратячи ані хвилини часу, пригадав собі, що палац мав другий вихід через подвір'я на вулицю Віньон. Він зрозумів важку небезпеку, що загрожувала його братові, якби його знайшли замішаним у цю справу. Живо випровадивши його на темну вулицю Віньон, він обв'язав йому своєю хусткою щиколоток і велів сховати його при грудях під камізелькою.
— Веди мене! — повторював Ґійом, трясучись і цокочучи зубами, — до себе, до Нейлі! Не до мене!
— Так, так, будь спокійний. Ось тут зажди хвилинку, я зупиню фіякра.
Поспішаючи знайти фіякра, він випровадив його на бульвар. Але грім вибуху наробив заколоту в цілім кварталі. Коні
