Коли хотів перейти поперек вулиці Скріба, спинив його великий стиск народу. Перед пишною кав'ярнею якісь два високі, погано одягнені і дуже брудні бідолахи викрикували напереміну останній номер "Голосу народу", скандали перекуплених членів парляменту і сенату таким охриплим голосом, що прохожі стовпилися довкола них. І тут він знову несподівано пізнав Сальва, що блукав, пристоював, а вислухавши, що кричали рознощики, наблизився до кав'ярні і заглянув крізь шибу до середини. Цим разом зустріч зацікавила П'єра, наповнила його підозрінням. Він зупинився і надумав слідкувати за ним. Йому не вірилось, щоб Сальва хотів увійти до кав'ярні і сісти при однім з маленьких столиків під тим теплим блиском лямп, він, з тим нужденним виглядом, з тим шматком хліба, що стирчав під його старою, пофалатаною блюзою. Хвильку він ждав, а потім віддалився помалу, мов зламаний, неначе б та кав'ярня, майже порожня, не була відповідна для нього. Чого йому треба? Чого він шукає від самого ранку в цій самітній і дикій погоні вздовж і поперек цього багатого, веселого Парижу з тим голодом, що хапає його за поли? Він ледве-ледве волікся і, бачилось, дійшов до повного вичерпання енергії й сили волі. З видом знесиленого чоловіка він дійшов до кіоска і оперся об нього на хвилю. Потім випрямився і пішов далі, все немов шукаючи чогось.
В тій хвилі сталося щось, що ще дужче зворушило П'єра. Із вулиці Комартен вийшов високий, міцний чоловік, наблизився до Сальва і заговорив до нього. Священик по короткій непевності пізнав свого брата Ґійома у хвилині, коли він без погорди стискав руку робітника. Це він, з тим густим волоссям, обстриженим як щітка, і сніжно білим, хоч йому всього несповна 47 літ! Його густі вуса були ще зовсім чорні, без жодної срібної ниточки і це надавало дуже енергійного виду його обличчю з високим, мов вежа, чолом. Він мав по батькові це чоло повне логіки й непоборимого розуму, і П'єр мав його також. Але долішня частина обличчя старшого брата була повніша, а
