Та в міру того, як він сходив усе нижче по пригорках, по безкінечних рядах сходів і бачив нужди, щось почало хапати його за душу, безмежне співчуття здавило його серце. Тут будувався цілий квартал новий, що припирав до широких вулиць, проложених по збудуванню великого костьолу Сакре-Кер. Високі міщанські доми вже піднімалися посеред спустошених городів на руїннім терені, ще обгородженім парканами. Своїми ситими, свіжо вибіленими фасадами вони додавали ще більше понурого, прокаженого вигляду тим старим, обшарпаним будівлям, що ще стояли побіч них, тим підозреним шинкам, помальованим кривавою фарбою, тим гніздам страждання в чорних і брудних будівлях, де купами тіснилася людська худоба. Сьогодні під нахмареним небом болото покривало брук, виїжджений возами, відталь промочила мури льодовитою вогкістю, а важкий сум так і висів над тим брудом і терпінням.
П'єр, дійшовши аж до вулиці Меркаде, вернувся назад. Впевнившись, що не помиляється, він на вулиці де Соль увійшов на подвір'я якоїсь казарми чи шпиталю; до цього подвір'я припирали три неправильні будівлі. Саме подвір'я, це була ціла кльоака, де в часі двомісячних гострих морозів мусіли збиратися всі нечистоти; тепер усе те розставало, а обридливий сопух ішов із цього ставка несказанної брудоти. Будівлі були напіврозвалені, входи до сіней зіяли отворами, наче льохи пивниць, побиті шибки були позаліплювані шматками паперу, обридливі лахи висіли, мов хоругви смерти. В середині шопи, що служила за помешкання для сторожа, П'єр побачив якогось каліку, обгорненого в безіменний обривок старого покривала для коней.
— Тут у вас живе старий робітник, що зветься Лявев. Котрі сходи, котрий поверх?
Каліка не відповів нічого, а лише витріщив неспокійні очі переляканого ідіота. Певно сторожиха пішла десь до сусіди.
Хвилю аббе чекав, а далі, побачивши на подвір'ю малу дівчину, зібрався на відвагу і перейшов на пальцях на другий
