хав, упиваючися її тонами.
Ах, так, він піде з циганами, він навчиться грати, як вони. Батько не знатиме про нього нічого, не вб'є його. Лише одна музика, порушуючи захоплене нею серце, може зродити почуття безпечности й довір'я, покрити забуттям смуток і небезпеку. Під переможним впливом цієї чудотворної сили тривога Савчина уляглась, неволя у циган перестала видаватись йому такою ненависною. Ану вони навчать його грати, а коли він опанує цю таємницю, що переслідувала його ночами, мучила днями, то про все інше йому байдуже. Він матиме музику — матиме й свободу.
Поки хлопець стояв нерухомий і затоплений в екстазі, Арім торкнув його, щоб грав за ним.
— Ти вже досить наслухався, тепер грай, — сказав він.
Така вже вдача душ наділених інтуіцією, що досить їм одної музичної фрази, щоб довести їх до зрозуміння і засвоєння цілої ідеї, що нагло відкривається їм. Як майже всі вроджені артисти, Савка мав інтуіцію невідомих речей і ненаситну жадобу, що перла його до їх пізнавання.
В тій рішучій хвилині утворився невидимий зв'язок між томленим духом хлопчини і душею надхненого цигана. Ані один, ані другий не думав про це, і коли хлопець почував, що тут є щось таке, що опановує і підневолює його, циган, свідомий своєї сили, почував потребу, щоб хтось подивляв його.
За наказом скрипаля Савка взяв дудку, що називалася солов'єм і наслідував капризну та повну перескоків мелодію, що тремтіла під смичком віртуоза. Здавалося, що на світляній дорозі гармонії два генії, обидва невироблені, обидва могутні, стрічалися і розуміли себе, бо коли скінчився цей дивний концерт, Арім довго і пильно дивився на хлопця, а потім промовив до нього:
— Навчу тебе грати.
— Ах, візьміть мою душу, лише давайте мені музику! — кричав хлопець.
