трупа для зроблення скелету. Заступи застукали об домовину, і її витягли наверх.
— Труп у домовині! — сказав один із тих, що несли домовину. — Вона дуже тяжка.
Домовину відшрубовано і відхилено віко, а копачі стиснулися довкола неї. Раптом усі відсахнулися взад. Ніхто не міг сказати ані слова. В домовині перед ними з виряченими мертвими очима лежав труп лікаря.
В ту саму годину два їздці їхали горами в віддаленню сорока миль від золотого терену. На долинці застали чоловіка, що чекав на них із трьома кіньми. Той третій виглядав як мішанина жида і бушманця.
— Вчасно прибуваєте, — промовив не то жид, не то бушманець. — А де ж Дік?
З двох їздців не відповів ані один. Вони мовчки поприв'язували свої сідла на свіжих коней.
— А де ж Дік? — повторив той своє питання. — Може йому не пощастило?
— Запитай ліпше Кона про нього, — буркнув Морґан. — Н-ну, все в порядку. Золото в мішку на Діковім коні.
— Скажу тобі, де Дік — промовив Кон з таємничим успіхом. — Він лежить у моїм гробі. Коли ми вчора відкопали домовину і вийняли золото, він озвався до нас: «Надіюся, ви зрозумієте, що половина золота моя, а другу поділіть ви три між собою». Ми сказали, що цього якраз не зрозуміємо ніяк. Він відповів, що така була умова. Додав іще, що він у тім інтересі головна особа і видумав увесь плян, то й мусить дістати більше, як ми. Певна річ, він зробив своє діло добре, але я мусів удавати мерця. Подумайте, дві години лежати зашрубованим у домовині — страх подумати. Здавалося, що це не години, а роки.
— Но, то пусте балакання, — промовив Мос Ізаакс. — А подумай лише, що я цю ніч мусів ле-
