будь у своїм життю міг купити. Надто в своїм склепі він продавав різний крам.
Одного полудня торг ішов дуже жваво, і ніс Ізаакса почервонів мов мідяний. Увійшов копач Морґан.
— Як здоров'я вашого товариша сьогодні? — запитав Ізаакс.
— Дуже лихо, — відповів Морґан. — Новий лікар, що відвідав його, рік передо мною, що він потягне ще два дні, коли не вмре швидше.
Морґан купив щось для хорого і відійшов. Хорий був молодий чоловік, але його сила, здавалося, була зламана.
— Обидва вони не мали якось щастя відколи прийшли сюди, — промовив Ізаакс не без співчуття. — Зложили у мене трохи золота, але нема й чверти того, що могли б були добути, якби Стіль не захорував. Три тижні вже не може працювати. Він усе був блідий, як труп, а потім зліг зовсім. Тепер, коли прибув лікар, може ще потягне, але й то ледве чи довго.
Він не потягнув довго. Найближчого вечера по заході сонця розбіглася вість від шатра до шатра, що Морґанів товариш Стіль умер. Лікар був при нім до самої смерти, але заявив, що нема жадної ради. З грубих дощок збито домовину, а Морґан і лікар поклали в неї мертве тіло. Декілька копачів прийшло їм до помочі, але вони відправляли їх. Говорили загально, що новий лікар сповнив свій обов'язок не лише по-людськи, але просто по-братськи.
Другого дня рано занесли домовину на кладовище. Майже двісті копачів супроводили її з відкритими головами, а Морґан на корі найближчого дерева вирізав ім'я покійника «Кон Стіль».
В тій хвилі почувся страшенний галас у таборі копачів, а осередком галасу був склеп Моса Ізаакса. Не минуло п'яти хвилин, як увесь похоронний супровід дізнався про новину, що гості застали
