— Чи котра з пань має шпильку на капелюсі?
Розуміється, в тій хвилині йому подано з п'ятдесят шпильок, довгих від п'яти сантиметрів до півметра. Він узяв одну, вийняв нею п'явку з води, поклав її на картку білого паперу, і обидва придивлялися до неї яких десять хвилин. Публіка в залі повставала з своїх місць, задні повилазили на лавки, а передні, сидячи, простягали шиї, щоб зазирнути на підвищення.
Нарешті обидва вчені випростувалися і глянули один на одного з обох боків столу.
— Ми в згоді? — запитав стиха професор.
— Розуміється в повній згоді, — відповів лікар дуже поважно.
— В такім разі позволю собі оголосити результат наших оглядин, — мовив професор.
— Прошу дуже, — відповів лікар і, сідаючи на своє місце, зложив руки на животі.
Професор виступив наперед, держачи в одній руці окуляри, а в другій п'явку.
— Мої пані й панове! На поважну просьбу пана Вільгельма Купера оглянули ми його п'явку і переконалися, що вона здохла, ще перед двома тижнями.
Нещасливого закладника, — закінчив своє оповідання старий дід, — від того дня прозвали всі Біллем-П'явкою, і перестали дразнити його тим прозвищем аж по його смерті.
