дрощі свого сина, прийшов, штильгукаючи на кулях, на те поле, де Білл орав.
— Що це за дурниці вигадуєш ти з своїми п'явками? — крикнув від до сина, трясучися зі злости.
Білл покинув плуг і, ставши перед батьком, почав викладати йому свій погляд. Старий ані слухати не хотів.
— Ти молодий борсуче, — перебив він йому бесіду, — не досить тобі того, що я говорю? Як же ти можеш повірити, щоб така повзуча іриця розуміла про погоду щось більше, як твій власний отець? Хіба я що робив увесь свій вік?
— Нічого! — відповів коротко Білл.
— Брешеш собачий сину! — сказав старий Дан. — Я штудирував погоду і ставлю своє знання проти усякої іншої повзучки з її віщуваннями. Хочеш іти на заклад.
— Розуміється, що хочу, — відповів Білл.
— О що заклад? — запитав старий.
— Два фунти стерлінґів, — відповів син.
— Ого! — завважив старий Дан. — Я й забув, що в тебе грошей нема. Але зробимо ось як. Я даю в заклад три морґи свого поля, а ти дай три роки безплатної своєї праці, коли я в чесному закладі поб'ю тебе з твоєю мізерною п'явкою.
— Згода, — відповів Білл. І вони вдарили по руках. Охота до закладів була в їх роді дідична.
Новина швидко розбіглася по селу і не треба було довго ждати, а вже утворилася комісія з п'ятьох мужів для переведення проби. Вони пішли всі разом до пастора і просили його бути суддею-роземцем. По різних розмовах і торгах стало на тім, що обидва закладники мали в найближчий понеділок вечером в присутності комісії та ширшої публіки виворожити погоду на цілий слідуючий тиждень.
Зібрання, що відбулося в шкільній залі, було таке многолюдне, як мало хто затямив. О восьмій
