Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/491

Цю сторінку схвалено

Стара вхопила його за лікті своїми руками і піднялася на ноги. В її очах заблискотіли огники.

— Я сама поклала годинника до коша, а їй дали за те три місяці. Не було іншого місця крім тюрми, де можна було би забезпечити її від нього. Це заховало її в чистоті — чуєш синку? — заховало в чистоті.

Вона сиділа на кам'яній тумбі і обтирала собі кров з губи. Син дивився на неї тупим поглядом, немов вагався, чи перепросити її, чи розтоптати своїми важкими чобітьми. На розі вулиці почувся лагідний голос дівчини з Армії Спасіння, що промовляла до якоїсь заблуканої сестри, аби навернулася до Бога. Стара похилилася наперед, закутавши лице тремтячими руками і напружуючи слух.

— Чуєш, синку? Оце Ліля надходить. Її також випускають сьогодні. Іди їй назустріч, Томі, вона сиділа невинно і лишилася чистою.

Постать молодої дівчини показалася з брами хитаючися несміло. Нараз розпростерши руки, вимовляла одно ім'я і кинулася наперед.

— Ліля! Люба моя! — І він схопив її у свої обійми.