нілого від дощу та дорожного пилу. Оддалік від вогню, серед вільного простору кілька мужчин творили оркестру. Старий грав на скрипці і, видно, керував іншими музикантами, що достроювались до нього.
Широко відкривши рота й очі, Савка під ослоною ночі придивлявся тій дивоглядній картині.
— Циганський табір! — сказав він тихо.
Рудько, завітривши ведмедя і весь цей невідомий світ, подавав палкі знаки неспокою та зворушення.
— Тихо! — командував Савка.
І не думаючи ні про яку небезпеку, він дав себе вколисувати та впоювати всевладній силі тієї гарячої, мальовничої, чарівної музики. Гарчання пса долетіло нарешті до слуху циган. Занепокоєні без сумніву тим, що вони не самі, деякі мужчини відділилися від табору і рушили просто до Савки. Хлопця оточили й повели. Одною рукою тягнучи свого веприка, а другою тримаючи Рудька, отак він став перед чорною громадою. При виді цієї наглої появи оркестра зупинилася і загальний розрух зчинився в циганському таборі. Старий скрипаль, що, бачилось, був головою банди, наблизився до хлопця і придивлявся до нього уважно.
— Що ти тут робиш? — запитав його.
— Слухаю музики… я прийшов…
— Аріме, — сказав тихо до начальника один із тих циган, що привели Савку, — це свиня певнісінько крадена. У хлопця мабуть легка рука, ади!
— Ти вкрав цього веприка? — запитав старий.
Хлопець, цим разом переляканий, не відповів нічого, та поки мав час отямитися, цигани відібрали у нього веприка. За кілька хвилин табір залунав голосним рипінням скотини, коли її різали.
Всі посідали коло вогнища, готовили велику вечерю. Циган, що його кликали Арімом, розпитував хлопця далі.
— Ти звідки?
