— Царство йому небесне! У нього на лиці спокійний усміх.
— Спокійний! Спокійний! — повторювали інші.
По згіднім виявленню цього погляду і по сповненню товариського обов'язку супроти покійника вони один за одним, похитуючи головами і промовляючи по одному, по два чутливі слова, подалися до кухні поклонитися скляному богові.
Домовину привезено і поставлено в кухні на двох лавках, пристійно прикрито чорною плахтою. Жінка Малахії Муні сиділа біля неї з бляшаною чаркою в руці і не переставала докоряти покійникові за те, що таким непростимим способом умер і полишив її бідною вдовою.
В одинадцятій годині похоронний поїзд рушив у дорогу, коли гості переконалися, що з запасної горілки лишилася всього тільки одна бочівка. Цю взяв Морріссі з собою на похоронний караван як мудро придуманий запас на першу частину дороги, що вела через суху околицю.
Багатьох із похоронних гостей треба було висаджувати на вози, а деякі тільки якимось чудом могли всидіти на них. Морріссі вів перед, а «Луп'яр» так охоче стукав копитами об суху землю, що похоронний поїзд відразу видавався подібнішим до весільного. За караваном їхала карета О'Коннора, а сам О'Коннор, прив'язаний до козел, тримав віжки; його жінка і вдова покійника сиділи ззаду. Далі їхав Клєрк на двоколісній «бідці», запряженій ревалькою «Луп'яра» Колліною між двома дишлами. За ним їхали ще дві або три мішані фіри, а далі довгий ряд двоколісних тачок, із яких кожна тягнена була неприродньо поважним та випростуваним ірляндцем, а в пудлі яких сиділи або дві жінки, або троє чи четверо дітей. Позаду того поїзду тягнувся може десяток заспаних, неголених рільників із стрепіхатими чупринами на великих лінивих конях, що з похиленими
