шина. Весь наш спряток розлітався на всі боки як живий. Він побачив мій годинник і проковтнув його, так що тільки ланцюжок звисав йому з дзьоба. Потім кинувся на пушки з консервами і почав двофунтові пушки ковтати як бобики. Аж алькоголь зробив йому кінець, як не одному іншому.
Ми мали кілька кварт рому в великій циновій бутлі, і коли він устромив до неї свою голову, засмакував йому ром незвичайно. В усякім разі він не квапився витягати голову з бутлі. Коли нарешті попробував це зробити, шийка бутні не пустила його голови, і він не міг бачити нічого. Він почав тріпатися страшенно, і наші речі розліталися від нього на всі боки. Він скочив у вогонь і розкинув його, потім побіг між дерева, б'ючися то об одно, то об друге, поки не зрозумів, що так далі не можна. Тоді й заспокоївся, притиснув бутлю з головою до землі і почав помалу викручувати з неї голову. На це я й чекав. Я прискочив із сокирою і швиденько увільнив його від бутлі, розуміється, при тій нагоді відскочила і його голова.
Ми жили майже місяць м'ясом того птаха. Смакувало як індичатина, тільки трохи дико. Розуміється, пушки з консервами і годинник ми повиймали з нього, а до того ще знайшли в його животі мало що не п'ятнадцять унцій золотого піску, який він призбирав за свого життя.
Чому ми не взяли його до міста і не продали? А тому, що були новаки і не мали поняття, що птах Мао не такий частий, як москіти.
