лі; міркував собі, що в такім разі за моїм посередництвом повідновлює свої колишні зносини з Фобур-Сен-Жерменом і знову займе давнє, блискуче становище в товаристві. Коли я рішуче відхилила це його бажання, він велів переказати мені, що я проклята мара, упириця і труп'яча дитина.
Лявренція замовкла нараз, стрепенулася всім тілом і зідхнула нарешті з глибини душі.
— Ах, воліли б були лишити мене в гробі разом з мамою!
Коли я почав натискати на неї, щоб пояснила мені ті таємничі слова, з її очей рікою полилися сльози, і, тремтячи та хлипаючи, вона призналася мені, що чорна дама з барабаном, що видавала себе за її матір, сама колись оповідала їй, що чутка, яку передають собі люди про її народження, це не проста казка.
— В тім місті, де ми жили, — оповідала Лявренція, — називали мене труп'ячою дитиною. Старі пряхи цокотали, що я властиво дочка тамошнього графа, який раз-у-раз знущався над своєю жінкою, а коли вона вмерла, він справив їй дуже величний похорон. Вона була в тяжі в крайній порі і завмерла лише. Та коли кілька кладовищних злодіїв, бажаючи ограбувати трупа, відчинили її гробницю, то застали графиню зовсім живу і в полозі; по породі вона вмерла, тому злодії спокійно поклали її назад у домовину, а дитину забрали з собою і віддали на виховання жінці славного черевомовця. Оцю бідну дитину, що була похоронена ще поки прийшла на світ, називали скрізь труп'ячою дитиною. Ах, ви не зрозумієте, скільки прикрости зазнала я ще малою дитиною, коли мене називали цим іменем! Коли великий черевомовець іще жив і бувало розсердиться на мене, то все кричав:
— Проклята труп'яча дитино! Щоб я був ніколи не видобував тебе з гробу!
— А що він був зручний черевомовець, то вмів так зміняти свій голос, що виглядало стеменно, немов то він виходить спід землі, і в таких випадках він переконував мене, що це голос моєї покійної матері, яка оповідає мені про свою долю. Він мусів добре знати ту до-
