приїзді до Парижу. Я брав участь у сальоновім житті, де той світ більше або менше проводить свій час.
Якнайцікавіша річ у тім світі вразила мене не так рівність витончених звичаїв, що панує в ньому, а радше різнорідність його складових частин. Іноді, коли я придивлявся у великім сальоні людям, що там дружелюбно були зібрані, мені здавалося, що я сиджу в склепі раритетів, де реліквії всіх часів накладені всуміш біля себе: грецький Аполлон поруч китайської пагоди, мексиканський Вітцліпутлі поруч ґотицького Ecce Homo, єгипетські божки з песіми голівками, святі почвари з дерева, зі слонової кости, з металу і т. д. Тут бачив я старих мушкетерів, що колись танцювали з Марією Антуанетою, республіканців легшої реґули, яких обожано в Assemble Nationale, монтанярів[1] без милосердя і без плям, колишніх членів Директорії, що царювала в Люксембурзькій палаті, високих достойників цісарства, перед якими тремтіла вся Европа, всевладних єзуїтів реставрації — одним словом, самі вибракувані, покалічені божища з усіх віків, у які тепер уже ніхто не вірить! Їх імена ревуть, коли зустрінуться одно з одним, але люди стоять собі мирно і дружньо поруч, як старовинності в згаданих антикварнях на Quai Voltaire. В германських краях, де пристрасті менше дисципліновані, таке товариське співжиття так різнородних осіб було б неможливе. Надто у нас на холодній півночі потреба балакання не так сильна, як у теплішій Франції, де найгірші вороги, зустрівшися в сальоні, не можуть довго сидіти обгорнені понурою мовчанкою. При тому у Франції жадоба подобатися така велика, що всякий з усієї сили старається подобатися не лише приятелям, але навіть ворогам. Вічне тут драпування та ставання на котурни, і жінки з сил вибиваються, щоб перевищити кокетерію чоловіків, але все таки це мабуть не вдасться їм.
Цією увагою не хотів я сказати нічого злого, особливо нічого злого про французьких жінок, а вже найменше про праижанок. Я ж їх найбільший прихильник, і обо-
- ↑ Скрайня опозиція в революційнім парляменті.
