Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/408

Цю сторінку схвалено

мавпенятко, швидко вхопила його, побігла з ним до лісу і вже ніколи потім не показувалася між своїми приятелями людьми… Ах, у мене так защеміло серце, що гарячі сльози силоміць бризнули з моїх очей… Вони покапали в Темзу і поплили з нею до великого моря, що проковтнуло вже стільки людських сліз і навіть не завважило їх…

В тій хвилі якась дивовижна музика збудила мене з тих темних мрій, і коли я озирнувся, побачив на березі купу людей, що, бачилось, обступили колесом якесь забавне видовище. Я підійшов ближче і побачив сім'ю артистів, зложену ось із яких чотирьох осіб:

Перша була невеличка жінка, одягнена зовсім у чорне, з дуже малою головою і здоровим, грубо наперед висуненим животом. На тім животі висів у неї величезний бубон, у який вона барабанила зовсім немилосердно.

Другий був карлик одягнений у вишивану сукню на подобу старо-французького маркіза, з великою, напудрованою головою, але з дуже тоненькими та дрібними іншими членами; він, підтанцьовуючи сюди й туди, бив у тріанґул.

Третя була може 15-літня молода дівчина, що мала на собі коротеньку, щільно припасовану спідничку з синьопасматого шовку і широкі также синьопасматі штанці. Це була ніжно збудована, ґраціозна фігурка. Лице грецької краси. Благородний, простий носик, любо скроєні усточка, мрійливо м'ягко закруглення підборіддя, цвіт лиця сонячножовтий, волосся блискучочорне обвинене довкола скроні; от так стояла вона, струнка і поважна, ба навіть незадоволена, і дивилася на четверту особу компанії, що власне виконувала свої штуки.

Ця четверта особа, це був учений пес, дуже многонадійний пудель, який власне на найбільшу втіху англійської публіки з покладених перед ним дерев'яних букв зложив ім'я Lord Wellington і додав