печатей, якими Соломон запечатав зелені горшки, куди позапирав побіджених демонів. Ті горшки мудрий король повкидав у море, і мені здавалося, що власне чую голоси замкнених у них духів, коли скрипка Паґаніні гарчала у своїх найлютіших басових нотах. Та нарешті видалося мені, що чую немов радісні окрики увільнених, і з червоних, кривавих хвиль ось-ось виринають голови розкованих демонів: почвари нечувано обридливі, крокодили з крилами лиликів, гадюки з оленячими рогами, мавпи з лілійковими мушлями замість шапок, тюлені з патріярхальними довгими бородами, жіночі лиця з цицьками на місці щок, зелені верблюдячі голови, мішанці невідомого складу, всі глипають холодно-розумними очами і довгими лапастими плавцями хапають затопленого в своїй грі ченця. А у нього в шаленім запалі заклинання капуза зсунулася з лоба, а патлате волосся розвіялося на вітрі і обпліталося довкола його голови мов чорні гадюки.
Ця поява так остовпила і оглушила мене, що, щоб не збожеволіти, я заткав собі вуха і зажмурив очі. І зараз привиди щезли, і коли я зирнув знов, побачив я бідного ґенуезця в його звичайній поставі, як кланявся щосили, поки публіка плескала мов несамовита.
— Так оце була та славна гра на струні G., — завважив мій сусід. — Я сам граю на скрипці і знаю, що то значить отак панувати над тим інструментом…
На щастя павза не була довга, а то мій музикальний кожушник певно завів би довгу балачку про штуку. Паґаніні знов спокійно притулив свою скрипку до бороди, і з першим потягом його смика почалося знов чудове переображення тонів. Та тепер уже не були вони такі різко-барвисті та тілесно-виразні. Ці тони розливалися спокійно, маєстично хвилюючи, підіймаючись, мов тони
