Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/399

Я завважав лише переображення тонів, а Паґаніні і його оточення видалися мені нараз переміненими. Його я ледве міг пізнати в бурій чернечій киреї, що більше ховала, ніж одягала його. Здичавіле лице було заслонене капузою, бедра оперезані шнуром, ногі босі — самітна, завзята постать, — оттак стояв Паґаніні на скельнім виступі над морем і грав на скрипці. Була, здавалося мені, пора сумерку, вечірня заграва обливала безмежні морські хвилі, що набиралися червонішої та червонішої фарби, шуміли все величніше та величніше в таємничій гармонії з тонами скрипки. Та чим червоіше розгорялося море, тим більше блідло та сіріло небо, а коли нарешті бурхливі води виглядали як різкокармазинова кров, то небо вгорі стало зовсім бліде, яка мара, біле, як труп, а на ньому виступали величезні, грізні зорі… а ті зорі були чорні, як блискучий кам'яний вугіль. Але голоси скрипки ставали щораз бурхливіші, та сміливіші, в очах страшного музики блискотіла така насмішлива охота до руйнування, а його тонкі губи воорушилися так жаховито швидко, що виглядало, немов то він бубонить стародавні злочинні заклинання, якими викликувано бурю і розпутувано тих злих духів, що лежать сховані в морських безоднях. Іноді, коли він, простягаючи довгу, худу руку зі смиком, із широкого рукава чернечої киреї розмахував смиком у повітрі, то аж тоді виглядав, як правдивий чародій, що своєю чарівною паличкою дає накази, вітрам і водам, і тоді підіймався скажений рев у морських глибинах, і переполошені криваві хвилі підскакували тоді так сильно вгору, що майже оббризкували бліде небесне склепіння і чорні зорі своєю червоною піною. І рев та вереск та туркіт стояв такий, немов увесь світ хотів розпастися в руїни, а чернець чимраз завзятіше грав на скрипці. Силою своєї безумної волі хотів розламати сім