кім хаосі стяжки, гирлянди квітів, білі рукавички, подерті блюзки, фальшиві перли, діядеми з золоченої бляхи і інше богинине фурфантя, яке звичайно знаходимо в робітні театральної примадонни. І зверхній вигляд Паґаніні також відмінився і то дуже на його користь: на ньому були короткі штани з лілового атласу, сріблом вишивана біла камізоля, сурдут з ясносинього адамашу з золото-плетеними ґудзиками, а волосся старано уфризоване обрамувало його лице, що цвіло молодістю, було зовсім рожеве і ясніло розкішною ніжністю, коли зверталося до гарненької дамочки, що стояла біля нього при нотовім столику, а він грав на скрипці.
І справді при його боці я побачив гарне, молоде сотворіння, по старомодному вбране: білий атлас насторбучений понижче стану, талія тим принадніша, тонесенька, напудроване волосся фрезоване високо, гарне, кругле личко тим свобідніше, блискуче, з іскристими очима, з нарум'яненими щоками, з мушками і з безсоромно розкішним носиком. У руці мала білий збиток паперу, і судячи по рухах її уст та по кокетливім похитуванню верхньої частини її тіла здавалося, що співала; але я не чув ані одного її трілера, і лише з тонів скрипки, якою молодий Паґаніні акомпаніював любій жіночці, догадувався, що вона співала і що він сам почував у душі під час її співу. О, це були мельодії, як соловей щебече в вечірній сутіні, коли запах рожі надихає тугою його чутливе, весняне серце. О, це було переливне, розкішно таюче блаженство. Це були тони, що цілувалися, потім сердилися і втікали один одного; нарешті знов обіймалися і єдналися і завмирали в п'яному поєднанню. Так, ті тони буяли, мов метелики, коли один одного дразнить, оминає, ховається за квіткою, потім другий наганяє його, а потім обидва легкодушні, щасливі підіймаються
