ний лицар! Під Павією мусів він тяжко заплатити за ту цікавість.[1]
— Але які ж гарні ті італьянки, коли музика освітить їх лиця! Говорю: освітить, бо вплив музики на лиця гарних жінок, які бачу в опері, точнісінько такий, як ефекти світла й тіні, що дивують нас, коли оглядаємо статуї вночі при світлі смолоскипів. Ті мармурові твори виявляють нам тоді з поражаючою правдою заклятого в них духа і свої страшні, німі тайники. Так самісінько відслонюється усе життя гарних італьянок, коли бачимо їх в опері; переливні мелодії будять тут у їх душах цілі ряди почувань, споминів, бажань та сердитостей, що моментально виявляються в рухах їх рисів, рум'янцях, блідостях, а особливо в їх очах. Хто вміє читати, може тоді вичитувати в їх личках багато любого та цікавого — історії такі забавні, як Боккачієві новелі, так ніжні, як Петрарчині сонети, примхи такі дивовижні, як Аріостові оттаверіме, а інколи страшні зради та величні злоби, такі поетичні, як пекло великого Данта. Оттут то й варто праці розглядатися по льожах. Якби тільки чоловіки за той час не вивляли свого захвату таким страшним галасом! Цей скажений галас у італійськім театрі робить на мене не раз прикре враження. Але музика, це душа тих людей, їх життя, їх національна справа. В інших краях бувають певно музики, що дорівнюють найбільшим італійським знаменитостям, але там нема музикального народу. Тут, в Італії, музику репрезентують не осібники, але вона виявляється в цілій людності, музика стоїть людом. У нас на півночі зовсім інакше; тут музика стоїть лиш чоловіком і називається Моцарт, Маєрбер; та й надто ще коли розберемо докладно найкраще з того всьо-
- ↑ Д. 24 лютою 1525 р. французький король Франсуа І був побитий під Павією і взятий до неволі.
