А кінець кінців, щоб бути щасливими, все таки потребуєте жінок.
— О, зітхнув Максиміліян, — це дійсно правда. Але жінки мають лиш один спосіб, як можуть зробити нас щасливими, та за те тридцять тисяч способів, як можуть зробити нас нещасливими.
— Дорогий друже, — відповіла Марія, закусуючи уста від легенького усміху, — говорю про суголос двох однаково настроєних душ. Чи ви ніколи не зазнали такого щастя?… Але бач, незвичайний рум'янець пробігає по вашім лиці… Говоріть… Максиме!
— Це правда, Маріє, чую майже хлоп'яче заклопотання, коли маю вам признатися про ту щасливу любов, яка колись дала мені безмежне щастя! Ця пам'ятка ще не покинула мене, і під її холодну тінь не раз іще втікає моя душа, коли пекуча курява та денна спека життя робиться нестерпною. Та я не в силі дати вам образ моєї любки. У неї була така етерична вдача, що могла виявитися мені лише ві сні. Думаю, Маріє, що ви не маєте банального пересуду проти снів; та нічні явища, їй-богу, так само реальні, як і ті грубші твори дня, яких можемо доторкатися руками і об які так часто забруднюємо собі руки. Так, у сні я бачив ту розкішну істоту, що найбільше на всьому світі ущасливила мене. Про її зверхній вигляд мало вмію сказати. Я не в силі передати зовсім докладно форми її рисів лиця. Це було лице, якого я не бачив ніколи перед тім і не видів ніколи потім у життю. Стільки лише пригадую собі, що воно не було біле ані рожеве, але зовсім однорідне, легенько зарум'янене, блідо-жовте і прозорчасте мов кришталь. Поваб цього лиця лежав на строгих пропорціях красоти і не в інтересі рухливости; характерна для нього була власне чарівлива, захватна, майже аж страшна правдивість. Це було лице повне свідомої любови і
