щеничих ризах під Калішем? Над його труною виросла трава і завіяло сніговійницею і ніхто не може ногою вказати те місце, де він спочиває.
Рабеніус похилився ще нижче і доторкався його чола і рук.
— За десять, найдалі за п'ятнадцять мінут ти перестанеш жити. Може в тих мінутах ти можеш направити те, що занедбав через минувші три роки, коли тільки покористуєшся ними, як слід. Ти вже нам не рівня. Чи не бачиш, що твій душпастир клячить перед тобою з відкритою головою? Промов тепер і вислов своє остатннє бажання, ні, свій розказ. Тільки одно поміркуй! Через тебе полк розсипався, а тим часом інші штурмують з честю наперед або пнуться вже по драбинах на мури. Молодшим хлопцям ти завдав страху своєю раною і своїм стогнанням і тільки ти один можеш це направити. Тепер вони слухають тебе і тільки ти один маєш владу спонукати їх, щоб ішли на ворога. Подумай, що твої остатні слова будуть довго гомоніти і їх може колись повторятимуть дома ті, що сидять на припічках і печуть яблука.
Бенґт Ґетінґ лежав без руху, а його очі затуманилися задумою. Потім звільна підняв рамена, немов хотів скрикнути, але тільки прошептав:
— Господи, поможи мені довершити ще й цього!
Він дав знак, що вже може лиш шептом говорити і Рабеніус притулив своє лице до його лиця, щоб чути його слова. Потім кинув воякам, але його голос тремтів так, що його ледве могли зрозуміти.
— Тепер Бенґт Ґетінґ сказав своє слово, — промовив він. — Остатнє його бажання таке, щоб ви взяли його поміж себе на мушкет і вели його з собою на його давнє місце в ряді, де він, уперто мовчачи, маршерував день за днем, рік за роком.
Вдарено в тарабани і при військовій музиці, з
