задовольняється цією, певно не маловажною, діяльністю. Вона починає підбивати нею свого «диктатора».
Це дуже небезпечний момент. Мужеський ум почуває нараз індивідуальні різниці між різними тарахкавками і приліпяється до одної, про яку міркує, що її душа з його душею найкраще сходяться доладу.
Тепер подія летять усім тягаром свого тяготіння. При тім зовсім байдуже, чи тарахкавка пише рахунки, купецькі листи, контові виписки, новелі, поезії, драми, фейлетони, пляни, кошториси чи запросини. Мужчина мусить дійти до того зрозуміння, що ота тарахкавка власне — одинока жінка, яка гаразд розуміє його, на яку він може здатися і з якою йому найкраще працюється. А тим часом мама природа наділила згадану тарахкавку всякими тілесними прикметами, що то їх Шопенгауер, який на жаль не знав іще ніякої тарахкавки, котра була вилікувала його з його песимізму, назвав тріскучим ефектом природи. Але що мають ті блискучі прикмети спільного з умом?
Нема більшої небезпеки для свободи мужчини, ніж знайти жінку, що виявляє душевний настрій згідний з його власним. Тоді ум творить міцний міст, по якім усі її фізічні принади гуртом набігають у його нутро і штурмом здобувають його. В тій стадії мужчина нараз починає цікавитися зверхнім виглядом тарахкавки. Хіба ж він мав досі таку легку нагоду безкарно так довго вітрищати очі на жіноче сотворіння? Мимоволі він оглядає тарахкавку з усіх боків, поки його ум займається згаданими вище «новелями, драмами, конторськими витягами та рахунками». Найбільше він бачить її в профілі. А це особливо небезпечне. Коли хто занадто довго придивляється дамі з боку, то переважно вона вже трапила його в саму середину. І ось, диктуючи, він вдивляється в чу-
