Коли слідуючий раз переходила через добре знайоме подвір'я і наближалася до дерев'яних східців, вилетіла проти неї з тіні дерева якась жіноча постать, що там була схована. Була це Аглая.
— Пані! — промовила в сильнім зворушенню. — Ви й так уже все знаєте, то знайте ще й це! Він не хоче приймати листів, які я послала йому поштою. Ось лист заадресований чужою рукою. Змилуйтеся, положіть цей папір денебудь, де б він знайшов його, але робіть це так, щоб він не запримітив. Я зроблю собі смерть, коли він не…
Нагорі заскрипіли двері, молода панночка вибігла з подвіря. Тоня стояла на місці, тремтячи від ніг до голови і мнучи у руці невеличкий папір.
— Бідна ти, нещасна дитино! — заговорив у ній якийсь голог, якийсь високий, святочний настрій огорнув її. Вона подумала і сказала собі в душі:
— Я хочу ущасливити тебе, ти гарна дівчино, він мусить тебе знову полюбити.
В такім настрої пішла вгору сходами. Але нараз в її голові майнула думка: чи я ошаліла? Яку силу я маю над тим чоловіком? Хвилину здавалось їй, що він належить до неї, що вона має на нього якесь право. Ошеломлена відчинила двері. Ось він стояв перед нею. Його брови були наморщені, зрештою лице здавалося спокійним. Для неї одначе було воно в цій хвилині дуже страшним, наповняло її тривогою.
— Дайте мені того листа, нехай кину його за нею! — сказав і простягнув руку.
Тоня відповіла спокійно:
— Я не маю ніякого листа.
— Перепрошую! — сказав спокійно він так само. — Маєте, я бачив цілу сцену.
