В тій хвилині поважний молодий голос, перлистий як дитячий сміх, роздався серед цієї кришталевої атмосфери, яку на висоті творять великий холод і місячне світло. Цар-Дитя зупинився на однім даху на терасі і тут випростуваний, оточений усіма маленькими кобольдами з кошиками в руках він так промовив до свого люду.
Цар-Різдво:
— Добрий день, дахи! Добрий день, мої старі дзвіниці! Ніч така ясна, що я бачу вас усіх розсипаних довкола мене в тім великім, коханім Парижі. Ах, так, мій Парижу, люблю тебе, бо ти, що смієшся з усього, ніколи ще не сміявся з Різдва, бо ти віриш у нього. От тим то, як бачиш, я й приходжу до тебе щороку. Не було такого року, щоб я не прийшов. Я приходив навіть під час облоги, пам'ятаєш?.. Сумно тоді було, це правда. Ні вогнів, ні світла, всі комини зимні; гарматні кулі свистали довкола моєї голови, дірявили дахи та розбивали комини… А скільки то малих діточок не вистачало!.. Забагато було забавок в тім році, довелося нести назад повні кошики. На щастя цієї ночі нічого мені не лишиться. Сказано мені наперед, що буду наповнювати багато маленьких черевичків. І ось я приношу чудові забавки, а всі французькі.
Один паризький горобець:
— Браво! Так би й поцілував його, цього маленького.
Всі горобці:
— Піу! Піу! Цвір! Цвір!.. Хай живе Різдво!
Ключ журавлів /пролітає високо в небі/:
— Уа… Уа… Хай живе Різдво!
Вітер /розбурхуючи сніг/:
— А ти що? Співай Різдву!
Сніг /тихесенько/:
— Не можу, але жертвую йому кадило. Поглянь на ті тумани білого тонесенького пилу, яким я обсипаю кошики і золо-
