Вона рвалася всією душею з тісного й бідного оточення своїх духових інтересів до ширшого духового життя. А літа йшли й минали, вона старілася з тим недовір'ям у серці, що кожний мужчина, наближаючися до неї бажав не її, але її грошей. Це справді й було так у тих мужчин, яких вона пізнала.
Одної днини вмер батько. Тоді вона формально присилувала матір покинути інтерес і спочити.
Мати зробила це. Але диво! Чи то з туги за мужем, чи за звиклим життям, досить, що два місяці по смерті батька вмерла й вона.
Тоня мала тепер великий маєток і — волю. Але вона вже була старою панною. Правда тепер не стояло ніщо на перепоні роздмухати іскорку, що жевріла в ній ціле життя, в ярке полум'я. Пішли щедрі замовлення у книгарів та продавців артистичних творів. Вона з головою кинулася в море всесвітньої літератури. Читала день і ніч. Без вибору, часто навіть не розумуючи. Ридала враз із Гайне та ламала собі голову над Шопенгауером. Сохла з туги за чимось палким, великим, називаючи це кожної днини інакше, нині жадобою знання, завтра — бажанням любови.
Вуйко явився точно. Виїхали геть за місто далеко. Перед малою сільською гостинницею спинилися. Посідали між квітучими жасмінами та базами одно проти одного та стали складати собі взаємно свої денні справоздання.
Гольцер продав ще перед десятьма роками свою фабрику стяжок і жив тепер із відсотків. Був це добрий дідусь, що жив уже близько тридцяти років у щирій приязні з Вальгавзенами. Тоня любила його як свого батька, він її як рідну доньку. Душі він її не розумів ні разу. Душі здавна ані трохи не обходили його, він любив лише чесних, порядних людей, що не давали собі “наплювати в кашу”.
— А я думаю, — сказав він, ставлячи свою до половини
