Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/33

Цю сторінку схвалено

— Піу, піу, піу… Цвір, цвір, цвір… Різдво! Різдво!

Комин:

— Скачіть на мої плечі, будете краще бачити.

Горобці /на комині/:

— Спасибі, дідусю… Ах, як же гарно, як гарно!.. Скільки свічечок рожевих, зелених, блакитних! Як вони танцюють на дахах!

Комин:

— А цей похід кошиків із забавками, стьожками, квітами, цукерками, уся ота паризька зима вкрита позолотою та яскравими фарбами…

Горобці:

— А це що за такі малі чоловічки, що несуть кошики? Чи кожний з них є Цар-Різдво?

Комин:

— Та де там! Це кобольди.

Горобці:

— Як кажеш? Ко…

Комин:

— Кобольди. Це такі духи-опікуни кожного дому, що ведуть Різдво до кожного комина, де є маленькі черевички, що ждуть дарунків.

Горобці:

— А сам Цар-Різдво, де він?

Комин:

— Це отой самий останній, отой малий бльондинчик з лагідними очима. Його волосся мов золоте проміння розсипалося довкола нього, мов сніп соломи з його ясел, а його щічки зарум'янилися від морозного повітря. Дивіться на його хід: його ноги доторкаються снігу, але не лишають на ньому слідів.

Горобці:

— Який же він гарний! Мов образочок!

Комин:

— Пст! Слухайте!