я чоловік практичний. Усунути хоч трохи страждання, продовжити хоч одно людське життя, направити хоч частину суспільної несправедливости, і це вже щось значить. Та дрібка добра, яку зробиш, усе таки зроблена. Це не все, а проте воно все таки щось. Коли казочка, якої я прошу у вас, зм'ягчить серце ста споміж моїх багатих передплатників і схилить їх до датків, то це буде стільки ж перемог над злом і стражданням. Так потроху стан бідних зробиться терпимим.
— А хіба ж це добро, щоб стан бідних був терпимим? Бідність — неминуча товаришка багатства, багатство доконче потрібне для бідности. Ці два лиха переплітаються одно з одним, підтримують одно одного. Не треба поліпшувати стану бідних, але треба знести бідність. Я не буду побуджувати багачів до милостині, бо їх милостиня затроєна, бо вона робить добро тому, хто дає, а зло тому, хто бере, і нарешті тому, що багатство само собою затверділе та жорстоке і не потрібно заслонювати його обманним плащиком м'якосердости. Коли хочете, щоб я написав казку для багачів, я скажу їм: “Ваші бідні, це пси, яких ви годуєте, щоб кусали. Ті нахлібники творять для властителів собачу свору, що гавкає на пролетарів. Багачі дають лише тим, що просять. Робітники не просять нічого й не дістають нічого”.
— Але сироти, недужі, старці…
— Вони мають право жити. Задля них я не буду розбуджувати милосердя, але покличуся на їх право.
— Все це теорія. Вернімося до дійсности. Маєте написати мені маленьку новорічну казку і можете дати їй соціялістичне вістря. Соціялізм тепер у моді. Він належить до елеґантного тону. Розуміється, я не говорю про соціялізм Ґеда ані про соціялізм Жоре, але про той добрий соціялізм, який наші елеґанти дотепно і відповідно представлять колективні умови. Виведіть у своїй казці молодих героїв. Вона буде ілюстрована, а люди люблять бачити на образках гарні обличчя. Героїнею зробіть гарну молоду дівчину. Це не трудно.
