ться, навіть вітер затаїв у собі дух. Ані одна хоруговка не ворухнеться.
Горобці /тихіше/:
— А що ж це таке буде, дідусю?
Комин:
— Як! ви й не знаєте, що цієї ночі є свято дахів? Не знаєте, що сьогодні прийде Цар-Різдво роздавати дарунки дітям?
Горобці:
— Цар-Різдво?
Комин:
— Еге ж! Коли б ви бачили там унизу в домах, скільки там маленьких черевичків понаставлювано довкола теплого попелу! Є там усякі, різної величини. Є маленькі черевички з дрібненьких ноженят, що ще ледве ходять, а є й чобітки, що стукають так міцно, оживлюючи своїми кроками ціле помешкання; є чобітки з футерком і є ті бідні шлапачки, ті дерев'яники, що їх сяк-так узувають на босу ногу, немов би бідним не було коли бути малими, мов би вони не мали права бути дітьми.
Горобці:
— А коли ж він має прийти, той чудовий царевич?
Комин:
— Алеж зараз, опівночі… Пст! Слухайте!
Годинник /грубим голосом/:
— Бам… бам… бам…
Комин:
— Дивіться он там: увесь край неба палає світлом!
Горобці /цікаво простягаючи шийки, на подобу малих парижан, що придивляються феєрверкам/:
— Ай! шик!
Годинник /б'є далі/:
— Бам… бам… бам… Північ!
