Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/309

Цю сторінку схвалено

— Не ріжте, не паліть нічого, горожане! Десятою закладницею буду я. Це я стріляла!

Всі зашепотіли з несподіванки, бо пізнали малу панну Селєсту Клюдік, лагідну та загально люблену панночку, яку два тижні тому нянька Ренода вирвала з тюрми в Нанті, того самого дня, коли пані Клюдік пішла на ешафот. Проживши довгенько в сутінках тюрми, дівчинка заховала на дні своїх ясних оченят безмежний сум тих жорстокостей, які їй довелось бачити. Її лице, навіть серед живого польового повітря, все було незмінно бліде й холодне, наче поцілунок її матері, засудженої на смерть, полишив на ньому свою безбарвність та холод смерти.

Бачучи це слабосиле дівча, комендант здвигнув плечима.

— Ти стріляла? Йди геть, безумна дитино, ти жартуєш.

— А ось погляньте!

І Селєста, простираючи руки, показала офіцерові свої маленькі долоні усі чорні від пороху. Між Синіми[1] чути було якесь глухе обурення. Провідник обернувся до своїх людей в останнім пориві милосердя.

— Алеж не вірте їй! Ця дитина сама зачорнила собі пальці, щоб одурити нас. У неї не вистачило би сили настільки, щоб утримати в руках мушкет.

Мала панна Клюдік спокійно підвела свою ніжну голівку і всміхнулася задирливо. При тому вона показала свої білі зуби і промовила без сорому:

— Дайте мені мушкет одного з ваших людей, а самі станьте на тридцять кроків, щоб були ціллю для мене, і заложімося, чи не впакую вам кулю в саме серце.

Сині підняли скажений крик, а комендант з-під наморщених брів зирнув холодно.

— Добре, — буркнув він, — коли хочеш, будеш десятою закладницею. Ану в дорогу!

 
  1. Республіканські вояки носили сині уніформи.