ним з гостинця зараз на найближчу поперечку. Осла при тій історії тільки здивувало те, що його тепер підганяють, щоб він швидше йшов. А що він з чесних рук попався в нечесні, це йому було байдужісінько.
І П'ятака не гризло сумління. Його чуття найкраще підходило під те, що новочасний адвокат висловив би словами: „Суспільність нічого більше йому не винна“. Одно тільки трошечки турбувало його, а власне думка, що ану його зловлять. Та коли щасливо прибув додому,то й ця думка перестала його турбувати. Він рад був, що має осла.
Зараз уночі при сліпім світлі стаєнної ліхтарні він перефарбував осла. Чи дав йому щось таке, чи помалював його чимось, досить того, що осел став зовсім не такий як був. Уранці він був подібнісінький до перистої зебри. В такому вигляді й показав нам його Яким як своє чесно набуте добро.
Але Степан і Ферко Ромоси, що жили в сусіднім селі, очевидно не раді були, що їх солоно переплачений осел уже пішов служити іншому панові, і зараз донесли жандармам про крадіж.
Жандарми мало не повикидали обох братів за двері. Жандарм — хоробра людина. У нього три зброї: одна рубає, друга коле, а третя стріляє. У нього в патронташі шістдесят наглих смертей. Він з дорогої душі сам один іде на сто бунтівників, але з дрібними злодіями, з хитрими та підступними мужиками він не любить мати діла.
Та все таки вахмістр видав наказа розслідити цю справу, і зараз його підвладні почали розвідувати по сусідніх селах, чи хто з останнього ярмарку не привів додому осла без паса. Отак вони допиталися до Якима П'ятака.
Приходить жандарм до П'ятака. Осел є, паса нема.
— Збирайся зараз до громадського уряду!
— Чого? — питає П'ятак.
