— А-гій! Та що я буду так довго чекати Божої ласки? У п'ятницю в місті ярмарок, піду та й куплю собі нового осла.
У п'ятницю ще не світ, не зоря, а вже мій Яким П'ятак, перекинувши уздечку через плече, вибрався до міста на ярмарок. Ослів там було досить, коли ж бо й наймізерніший коштував геть-геть дорожче ніж усі його гроші. Вже Яким з'їв увесь свій хліб, усю зелену паприку і увесь кусень солонини, який мав при собі, і випив шкляночку вина, а осли все ще ані руш не подешевшали. Вже викурив три люльки тютюну, вигрівся добре на сонці, почухав потилицю разів з десять, а ціна на ослів як не нижча, так не нижча.
Та ось сонце скотилося вже над вершки далеких гір і обливало своїм промінням ще тільки кришу величезного криміналу. Тут і там вулиці вже зовсім тонули у темнім сутінку, а Яким усе ще був без осла. Зате він думав: „Як то добре тому, хто взявся красти! Грошики в кишені, а проте й осла має в руках. Знати про те й так ніхто не буде, — от як, для прикладу кажучи, і зі мною сталося“.
Коли смеркло зовсім, Яким доміркувався до одного: не може мені закон віднайти вкраденого осла, то я сам маю право украсти собі іншого.
З тим він і рушив додому.
Того самого вечора йшли два чоловіки з того самого ярмарку додому. Сказавши по правді: два мужики й осел, або ще докладніше: три осли. Бо ті два мужики дали себе ошукати на
