— Чи не кричать ваші голодні більше, як треба? У вас земля не зла, але на осушених болотах навіть знаменита…
— Так то, так, сарако Перту! — сказав нарешті виборний. — І в нашому селі не останеться скоро ні крихти. Так, так, повна твоя чаша, хоч і нам нікому не легко…
— Нічого, нашому братові не новина голодувати! — відповів Перту і того самого вечора замісив тісто з товченої кори з такою слабою примішкою борошна, що тісто навіть не закисло. Перед від'їздом старости він спитав його:
— А чи вільно брати кору в казеннім лісі? Коли вільно, я роздобуду кілька снопів соломи, щоб домішати до дерев'яного хліба, то про біду нема що на довго говорити… Зрештою і ми всі вже змінились настільки, щоб можна було йти на роботу.
Про кору не міг староста нічого рішучого сказати. Але хліба із соломи обіцяв прислати готового, тому що його господиня знала досконало випікати такий хліб.
— От якось обійдеться, коли рот не буде сваритися з черевом! — сказав він на від'їзді.
Перту був глибоко зворушений добротою старости, та не знав навіть, як йому подякувати, а Фомка побіг до матері та шепнув їй до вуха:
— Тепер ти поздоровішаєш, мамо! У нас буде правдивий хліб солом'яний від старостихи!
Лікувальні прикмети солом'яного хліба скоро потвердилися. Як лише почали хорі діставати солом'яний хліб замість дерев'яного, стало їм краще і почали поправлятися. А це було тим відрадніше, що на інших селах мерли люди від того ж голодового тифу, як мухи, і кожної неділі відправлялися десятки панахид за покійників.
До Павлового дня всі в родині Перту були на ногах. Не
