Бо він не забув про неї й на хвилинку. Він піддався, не силкувався побачити її увесь рік, але його любов лишилася та сама, незмінна, глибока й могутня. Ах, недовірлива! Тепер вона могтиме повірити, повірити в його любов! Він був гідний її!
Він стиснув голову долонями, щоб опанувати бурхливе чуття. Смеркалося. Повищерблювані доми набрали понурого вигляду, немов дражнили його якимись поганими пиками. Віяло холодом.
Нараз чиясь рука спочила на його рамені. Він прокинувся з задуми, обернувся і побачив графа Лябрікоті.
— А, Сент Джон! Ти у Фльоренції! А я й не знав нічого. Що ти поробляєш тут?
Де Трасі, що не мусів би зробити нічого злого, почував, що його опановує охота вбити цього пана. Лябрікоті так похилився на поруччя, а вода була так близько… Вона певно ось-ось надійде… Та проте він буркнув:
— Я приїхав сьогодні рано.
— Ах, дуже добре, все вияснено! — промовив італієць і поплескав його по плечі на знак особливого вдоволення.
— Ах, але ти ще не знаєш сумної новини!
Сент Джон запитав з незадоволеним видом, посилаючи до чорта пана Лябрікоті з його новиною. Що скаже вона, коли побачить його в розмові з оцим туманом? Тепер він знав напевно, що вона прийде. І як міг він сумнівтиася про це хоча би й на якусь хвилинку!
— Що ж це за сумна новина? — запитав Сент Джон.
Лябрікоті відповів:
— Пригадуєш собі гарну графиню де Клєв? Еге! Отже, вона прибула вчора до Фльоренції, а сьогоді рано вмерла.