Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/275

Цю сторінку схвалено
III. Жорстокість
 

Viele sterben zu spät und 
Einige Sterben zu früh.

F. Nietzsche.

Опершися ліктями на поруччя Понте Веккіо (старого мосту), Сент Джон де Трасі роздивлявся довкола. Було дуже гаряче, а сонячне проміння танцювало по поверхні зеленкуватої води.

Ліворуч, наче пустивши коріння в ріку, піднімалися нерівні доми, жовтаві або брудно-білі, трохи понурі або ясні, подірявлені всюди, вікнами всяких розмірів, різних і дивоглядних форм. Там були малі, круглі віконця, в середині якогось старого склепленого лука, далі довгі, широкі, малюсінькі аж до квадратових дахових віконець, таких маленьких, що, сказав би, в них ледве є настільки місця, щоб вистачило досить повітря для однієї квітки. І все те без ніякісінької симетрії в таких місцях, де того найменше можна б чекати, так як на тих комічних малюнках, що їх малюють діти. Були там також дуже тісні бальконики, а де-не-де зелені штори.

Висота домів була також забавно неправильна: деякі були дуже високі, інші зовсім низенькі, ще інші худі-худі, мов карикатура англичанина, і вузькі до неправдоподібности, знову інші значно ширші і на вигляд трохи ситіші; а на всіх були невеличкі дахи, навислі так, як дашки кашкетів над чолом.

Мали ті доми свій особливий вираз і, здавалось, були обтяжені всякого роду нещастями і слабостями: один, трохи грубенький, подобав на горбатого; другий, бачилось, був кривий, був один кривоногий; один маленький, низенький виглядав наче безногий каліка. Але всі ті їх слабості були якісь веселі,