Вона ждала добрих двадцять хвилин, муркочучи увесь той час, мов тиху молитву, предмет свого бажання, щоб не проминути відповідної хвилини. Бо коли спізнишся хоч на одну мить, то всі слова не здадуться ні на що, а вимовлене бажання не сповниться.
А вона не хотіла собі бажати нічого дитячого, як це робила її сестра або її приятелька Клярісса. Ні, її замисли сягали вище. "Хочу бути гарною!". Вона повторила те речення може з яких п'ятсот разів.
Сумовитий усміх промайнув по її устах.
Як же то сварили її другого дня, коли побачили у неї страшну простуду; вона врешті призналася до свого проступка!
Але як то байдужно, зовсім стоїчно і спокійно перенесла вона довгі докори Христини і навіть жорстоку конфіскату улюблених книжок Густава Емара! Не вважаючи ні на що, в глибині душі вона була вдоволена, була певнісінька, що її бажання сповниться, бо ж, нарешті, насилу дождавшися, вона побачила, як падала одна зірка, гарна та пишна, білява зірка. Вона вирвалася з самого вершка неба і накреслила чудовий, широкий лук! І якраз, точнісінько в тій самій хвилині вона вимовила: "Хочу бути гарною!".
Тепер це певно. Її маленьке серденятко наповнилося гордощами. Вона буде гарна, гарна як її велика кузинка, ота славна Льора, яку подивляють усі. І її також подивлятимуть усі. І вона також буде королевою балів, так само як Льора, а може ще й більше, бож тут зорі, могучі, неохибні зорі наділятимуть її своєю красою. А це було її найвище бажання, її найвища мрія.
Вона ще раз усміхнулася сумовитими устами, легенькою іронічною посмішкою.
І справді так воно сталося! Її бажання сповнилося. Вона зробилася дуже гарною, була королевою незлічимих балів, мала великі успіхи…
Вона взялася читати статтю на третій сторінці.
— Як дивно, — думається їй, — це якраз той самий вечір —
