незвичайно білої, без рефлексів — а на її лиці тільки її великі зеленкуваті очі були одинокою барвистою плямою.
Поруч неї лежало кілька книжок і газет з нинішньою датою, п'ятниця 13 падолиста. Вона розгорнула її. Від самого ранку то за візитами, то за кухнею вона весь день не мала часу прочитати газету.
Вона перебігла очима зміст:
З товариства.
Новини з закордону: З Бразилії.
Палата послів: Підмога для опери.
Всячина: Падучі зорі.
І нараз ті останні слова розбудили в її пам'яті щось таке, що дуже сильно зацікавило її.
Падучі зорі!.. Нараз вона побачила себе маленькою дівчинкою, в піковій суконці, в панчішках і з старою нянькою, що її звали Христиною. І вона ще тямить дуже добре фантастичне оповідання, яке чула на цю тему від своєї сестри Вероніки, тепер уже покійної.
Як глибоко вона вірила тоді в таємничу силу падучих зірок! Ця віра тепер викликала усміх на її устах. Треба побажати собі щось: наприклад, наїстися будучого літа багато суниць або стати щасливою властителькою забавки з Синім Карликом, або висловити якебудь подібне і рівно ж важливе бажання. Тільки — і це був головний сук — треба висловити це бажання якраз у тій хвилині, коли падає зірка. Вона докладно пригадує собі, як одної ночі вона встала з ліжка в довгій сорочці, що тяглася аж по землі, у яку обвивають зовсім маленьких дітей, і, обвинувши нею свої малюсінькі голі ніжки, тихесенько, з обережністю індіянина і з незвичайними хитрощами, вичитаними з книжки — оповідання повного всяких страховин про червоношкірих — висмикнулася з кімнати і дісталася на терасу. Там, захищена від усякої безпосередньої небезпеки, вона взялася вартувати. Один пан при вечері сказав, бачте, що особливо в оцю падолистову ніч зорі падатимуть, як дощ.
