ини, а потім, бурхаючи скісно тісними каналами і виринаючи з підскельної щілини, впадали в сусідню паморочну долину. Справа і зліва з вижолоблених щілин визирають страшні дракони, висуваючи довгі шиї; вони не сплять ніколи і у вічнім світлі стяоть як невсипні сторожі. Та й самі води завдавали страху своїми голосами, ревучи звідси і звідти: "Утікай! Що чиниш? Уважай, що чиниш! Бережись! Утікай, бо згинеш!"
Отак, немов окам'яніла, хоть і присутня тілом, стояла Псіхея мов без душі. Придавлена ваготою неминучої небезпеки, вона не мала навіть потіхи слів. Але ця тривога невинної душі не була прихованою від високих очей доброго Провидіння, бо страшний королівський орел Юпітера явився раптово ї простертими крилами, наче пам'ятаючи про давню послугу, якою під проводом Амура приніс для Юпітера фріґійського чашника Ґанімеда, шануючи божество того ж бога в небезпеці його жінки, поспішив і, зірвавшися з високої божеської вершини та прилетівши перед лице Псіхеї, промовив:
— Ах ти сердешна і не обізнана з такими речами дівчино! Чи ти надієшся, що зможеш украсти або взагалі дістати хоч одну каплю цієї найсвятішої і не менше страшної води? Чи ж не чула ти, що ця Стиґійська вода страшна для богів і навіть для самого Зевса? Що так як люди клянуться іменем богів, так боги звичайно клянуться Стиґійською водою? Але дай мені свій жбаночок!
І, вхопивши його загненим кігтем, полетів угору, шелестячи розпростертими крилами і пробираючися поміж зубатими, роззявленими пащеками і трискрутними підскоками драконів, повертаючися праворуч і ліворуч, набрав неохітної і для уходу щораз швидше вниз біжучої води, зазначаючи, що потребує її на розказ Венери, якій вона має бути доставлена. Це допомогло йому легше її дістати.
Отак діставши з радістю повний жбаночок, Псіхея поспішно принесла його Венері.
Та й тоді ще не могла Псіхея переблагати завзяття роз-
