ходу на другий берег до тих страшних овець, які в південній спеці розпалюються, попадають звичайно в шалену стеклість і гострими рогами, кам'яними лобами, а іноді навіть отруйними кусаннями грозять смертю зустрічному чоловікові. Та коли після півдня жар сонця спадає і вівці зійдуться спочивати в холодку над рікою, можеш під цим високим явором, що разом зі мною напувається водою однієї річки, заховатися так, що коли вівці заспокояться від стеклости, можеш по вищих гілляках прилежного лісу назбирати золотої вовни, що тут і там нависає на гілляках.
Отак проста і чоловіколюбна тростина подала зневіреній Псіхеї спасенну пораду. Вислухавши її пильно і не занедбуючи ніякої обережности, вона крадькома, без великого труду зібрала жмут м'якої, золотом блискучої вовни і в поділку принесла Венері. Та хоч як небезпечна була ця друга робота, вона не знайшла ніякого признання у Венери, яка, зморщивши брови і їдко всміхаючися, промовила до неї:
— І тепер бачу, що той самий скурвий син допоміг тобі в цьому ділі, але тепер ще раз попробую, чи справді у тебе є відвага і надзвичайний розум. Поглянь на оцю високу гору і височенну скелю на ній, з-під якої випливають хвилі темної води з чорного джерела і, впадаючи в поблизьке провалля, орошують стиґійські багна і вливаються в понурі води Коціту. Звідтам з найвищого джерела, з якого вода тече тростиновим журкальцем, зачерпни і принеси мені негайно оцей жбанок.
При цих словах і при страшних погрозах подала їй шліфований жбаночок.
Пильно приспішуючи ходу, Псіхея піднімається на найвищий шпиль гори, певна, що там знайде може кінець свого нещасного життя. Та коли перейшла перший пригорок височенної гори, побачила страшенну, смертельну небезпеку. Перед нею була незмірно висока скеля, стрімка та неприступна і слизька від страшних джерел, що на шпилі скелі вибухали із темного гирла і з висоти прямовисної стіни спадали в глибокі розщіл-
