— Нарешті зволила ти поздоровити свою тещу! Чи може ти прийшла відвідати твого мужа, що хорує від твоєї рани? Та будь певна, прийму тебе як належить прийняти добру невістку.
Потім сказала:
— Де там мої слуги Самота й Засмута?
Покликавши їх до кімнати, передала їм Псіхею на муки. Ці послухали жорстокого наказу і, висікши нещасну Псіхею батогами та вимучивши іншими муками, привели її знову перед очі богині. Тоді Венера знову, душачи в собі сміх, промовила:
— Ось як вона вміє збудити моє милосердя, показуючи мені розпусту свого вагітного живота, з якого має намір прекрасним потомком зробити мене щасливою бабкою. Яка я щаслива, що в самім цвіті мого віку назвуся бабкою, а байстрюк, син оцієї невільниці, назветься внуком Венери. Та ні, не буду такою підлою і не назву його своїм внуком. Бо ж то нерівне подружжя і надто в темнім домі без свідків і без згоди батька, тим то й не може бути назване законним. Нехай же він буде байстрюком, коли взагалі дозволено тобі уродити його.
По цих словах кинулася на неї, подерла на ній одежу, розпатлала волосся, била страшенно, товчучи її головою, а потім набрала пшениці, ячменю, проса, сочевиці, маку, гороху і бобу і змішала все докупи, а далі промовила до неї:
— Оце тобі, препаскудна рабинє, робота для твоєї пильности. Маєш тут за кару твоїх любощів перебрати все те насіння. Повибирай кожне з них на окрему купку і, поклавши кожне зеренце відповідно і уставивши рядами, маєш скінчити це все до вечора.
Отак призначивши їй таку купу насіння, сама відійшла на вечерю з мужем. Псіхея ані рукою не рушила, щоб перебирати цю змішану й нерозбірну купу, але задумана від безмірности того завдання мовчки остовпіла. Тоді маленька робітниця мурашка, бачучи трудність такої праці і змилувавшися над подругою великого бога і жахаючися суворости її тещі, побігла щодуху і скликала всю юрбу сусідніх мурашок і сказала:
