ни обнялися, поздоровили себе обопільно, а після того Псіхея ось як почала оповідати про причину свого приходу:
— Пам'ятаєш вашу раду, як ви порадили мені вбити звірюку, що під неправдивим іменем мого мужа спала зі мною, зарізати двосічною бритвою, поки мене бідну не пожер своєю ненатлою пащекою. Та коли я, слухаючи вашої ради, при запаленій лямпі побачила його лице, мені явився нараз дивний божеський вид, сам син богині Венери, сам, кажу тобі, Амур, приспаний спокійним сном. Та коли збентежена видом такого щастя і змішана надміром розкоші я кинулася до нього, якимось нещасливим випадком із горючої лямпи капнула гаряча олива на його плече. Збуджений зараз зі сну болем зірвався і побачив мене озброєну огнем і залізом.
— То ти ось що хочеш зробити мені! — крикнув він. — Зараз забирайся із мого ліжка за такий злочин і забирай собі речі свої, а я візьму собі за жінку твою сестру — і він назвав твоє ім'я. Зараз же поручив Зефірові, щоб негайно виніс мене з його дому.
Ледве Псіхея скінчила своє оповідання, сестра її, гнана шаленою жадобою і нікчемною заздрістю, склеєною нашвидку брехнею обдурила свого чоловіка, буцім то її батьки померли, і зараз сіла на корабель і подалася до того гірського шпиля. Хоча вітер і був противний, вона осліплена надією промовляла:
— Прийми мене, Амуре, як гідну тебе жінку, а ти, Зефіре, неси мене як свою паню.
Вийшовши на шпиль, вона зараз же кинулась стрімголов униз. Та не долетіла жива, бо, розбиваючись об скелі, поламалися її члени, порвалися й порозривалися її тельбухи, так що лише шматки долетіли униз і по заслузі стали стравою диких звірів.
Не загаялася також кара другої сестри. По подудні Псіхея стежками зайшла до того міста, де панував муж її другої сестри, і тими самими сестриними хитрощами довела її до того, що й вона із злочинним поспіхом поквапилася на своє весілля
